Біг від себе

Зі шкільної лави запам'яталися слова, що чи не 90% сучасної української літератури написано в Ірпіні. Завдяки Будинку творчості письменників, якому в цьому році виповнюється 78 років, розташований на північний захід від Києва містечко воістину став Меккою вітчизняних письменників.

В Ірпіні працювали і відпочивали Остап Вишня і Олександр Довженко, Максим Рильський та Володимир Сосюра, Микола Бажан і Олесь Гончар. З поетами і прозаїками в Будинку творчості співпрацювали композитори, режисери, сценаристи. Частими гостями тут бували Георгій та Платон Майбороди. У різні роки в Ірпінь приїжджали Костянтин Федін і Костянтин Паустовський, Марієтта Шагінян і Римма Казакова, Борис Пастернак і Сергій Баруздін, що мали, до речі, свій письменницький Парнас - підмосковне Передєлкіно. Брали наші літератори та зарубіжних колег - Джона Стейнбека і Філіпа Боноскі з Америки, Марію Марчанову з Чехії, француза П'єра Гамарра. Що вже говорити про письменників практично всіх радянських народностей!?

І взагалі Ірпінь вабив до себе любителів "червоного" ​​слова. Нетривалий час там жили Марко Вовчок та Степан Васильченко.  У різні роки в містечку творили Микола Лисенко та Марія Заньковецька, Панас Саксаганський і Микола Садовський, Оксана Петрусенко та Зоя Гайдай. Там відпочивав Антон Макаренко

Почалася історія цієї місцини ще в 19 столітті, коли один з найбагатших промисловців Києва, купець 1-ї гільдії, гласний
(депутат) Міської думи, власник друкарні, розташованої на вулиці
Житомирській №20 Микола Іванович Чоколов  ( так - так, чаме той в честь кого названо київський район Чоколівка) придбав тут невеличкий палац побудований в стилі модерн. ( на першому фото) для свої коханки-балерини.Подейкували, що вона навіть танцювала в парижській Гранд Опера.

В двадцятих роках минулого століння підприємець " добровільно " передав палац в користування більшовиків. І його придбав Максим Рильський. А в 1935 році більшовики зробили з нього Будинок творчості радянських письменників.

Було збудовано ще декілька будиночків. Спочатку поєти жли по одному в них. Пізніше приміщення розділили на 2 частини. До письменників також добралося ущільнення житлової площі.

Схожий пансіонат, але для композиторів знаходиться у Ворзелі. Але місцина там не така мальовнича і відстань між будинками набагато більша. Думаю, зрозуміло з яких причин.  Відразу внесу ясність Ірпінь, Ворзель. Буча до 1986 року вважалися рекреаційними зонами. Були містами курортами. Після аварії на ЧАЕС вважалося, що ці місця забрудненні радіацією. Санаторії і бази відпочинку позакривали. Тільки останнім часом вся інфраструктура почала потроху відновлюватися.

Розкажу кілька цікавих історій про письменників, які пов*язані з цим місцем.
Одного разу письменники наловили риби в річці Ірпінь і зварили юшку. Шеф-кухарем був Павло Тичина. Після обіду він запропонував літераторам пограти в індіанців, і, зрозуміло, пострибати через багаття. Павло Григорович стрибав краще молодих. Потім всі співали під проводом Тичини. А співати поет умів гарно, і знав він безліч пісень. А ще любив Павло Григорович розповідати анекдоти, ніколи не опускаючись до вульгарності. Анекдоти Тичини були всі про чумаків та запорожців

Письменник Кость Гордієнко любив косити тут траву, тому щорічно приїжджав із Харкова в Ірпінь, "озброївшись" косою. Треба було бачити здивування попутників, коли у вагон київського поїзда заходив солідний чоловік з незвичайним знаряддям праці. Пізніше Гордієнко перестав брати косу в дорогу - він залишав її на горищі одного з ірпінських будиночків.

Буваючи в домі творчості, Довженко ходив з кімнати в кімнату, читав письменникам фрагменти своїх творів. А ввечері друзі влаштовували під соснами шашлики. Біля вогнища Олександр Петрович захопливо розповідав, як мандрував з Фадєєвим по тайзі. Перед очима слухачів, немов у фільмі, пропливали колоритні образи українських тіток-переселенців, які, потрапивши в тайгу, боялися більше ізюбра ("смороду рогаті, Як чорти"), ніж тигрів, що тягали у них корів. "За тиграми тітки там з коромислами ганялися", - говорив посміхаючись Довженко.

У волейбол грали письменники та їхні дружини. Команди доукомплектовувати навіть їх дітьми-підлітками. Як згадує Богдан Рильський, син поета, в одній команді не можна було зводити Андрія Малишка і Володимира Сосюру. Трохи повільний у рухах, з животиком, Володимир Миколайович міг пропустити м'яч або не встигнути на подачу. Що не терпів подібного темпераментний Малишко повторював: "Мазило!" ( Кержаков хе-хе), "Куди дивишся?", "Прокинься!". Сосюра реагував спокійно: "Ну, чого ти, Андрію?!". Іноді пристрасті так розгорялися, що письменників доводилося розводити по різних командах. Після гри всі йшли купатися на річку.

Один прозаїк не міг працювати навесні. Він скаржився колегам, що йому заважають невгамовні солов'ї. Письменник і ганяв птахів, і закривав щільно вікно ... З цього приводу Максим Рильський жартував: "Я написав би навіть заяву в місцевком, щоб прикріпили до мене всіх солов'їв! Для натхнення! ..".

Лазячи по інтернету в пошуках інформації, знайшов статті на тему що на цей лакомий шматочок землі на березі річки Ірпінь в минулому році намагалися наїхати покращувачі-рейдери. Здається відстояли і зараз все тихо. От тільки чи на довго?

Дякую dobre_poixaly і malenkov78