![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
falkonerУмереть страшно! Жить больно! Терпеть лезвие!
Нервы не в пизду!
Любовь - одиночество! Депрессия - вешалка!
Слёзы не в помощь! Зачем - почему!
Кричать, ненавидеть, стыдиться, резать,
Прятаться в холоде, кончать в пустоту.
Кровью сворачиваться, лопаться тромбами
Срать паранойей - вот так, блядь, живут…©
Не хочу здатися цинічним, але я цинік. Про учорашні теркти в Москві хотілося поговорити. Нє, не про те хто підірвав, чи за чиїм замовленням підірвали. Все одно ми про це ніколи не дізнаємося. Я про страх. Про страх тих людей що загинули. Більшість з них , мабуть, все життя були дуже обережними. Не ходили вечором по небезпечним районам, не стрибали з парашутом, не вступалися за когось перед хуліганам, не подорожували автостопом. Я їх не виню. Зовсім ні. Просто хочеться запитати. І шо? Навіщо все життя жити в страху за своє життя? В києві не підривають вагонів в метро, але й в нас досить своїх приколів. П*яні мажори на швидкості 200 км/год, падаючі балкони, падаючі бурульки.Навіщо боятися жити повним життям, якщо ... ну ви зрозуміли якщо. Чи так цікаво прожити довге життя в страху?
