falkoner / Про Тернопілля. Частина перша. Чортків і Джуринський водограй (Reply)

Тече вода, тече бистра, а куди – не знає,
Поміж гори в світ широкий тече, не вертає.
Ми зайдемо в чисту воду біля водограю
І попросим його щиро – хай він нам зіграє.

У наступних серіях
Про Тернопіль. Частина нульова. Тепле місто

От і добрався нарешті до розповіді про подорож Тернопіллям, яка була люб'язно організована Управлінням туризму Тернопільської обласної державної адміністрації та платформою Блогтури.UA

Але все по порядку. Відпросився з роботи і ранішнім потягом Київ- Перемишль ( Інтерсіті+) вирушив до славного міста Тернопіль.

Файне місто зустріло дощем. Та що там дощем - гарною такою весняною зливою. Звичайно це трохи засмутило. Згадалася давня прикмета, що якщо я приїджаю в місто - там починає падати в дощ.
Особливо це було помітно в цій поїздці, бо 5 годин мені у вікно світило сонце, а за 20 хвилин на підїзді до Тернополя ми в'їхали в грозу...
Але то таке, завалився в бусік ( виявилося, що я був останнім ) - поїхали.

Познайомилися з гідом, який терпів нас наступні три дні). Пан Олександр Марченко - незвичайна людина. Дуже ерудована, талановита і щиро закохана в історію рідного краю. Якщо вам потрібен гід Західною Україною дуже раджу звернутися. Особливо, якщо возитимите іноземних гостей. Екскурсії без проблем можуть бути англійською, італійською, польською мовою.

Поки ми їхали і слухали цікаві історії про Тернопіль і околиці сталося чудо. Дощик закінчився. хмари розійшлися і сонечко стало припікати. На радостях ми аж зробили незаплановану зупинку біля замку в Теребовлі.

Дуже симпатичне ( принаймні згори містечко), шкода, що на нього в нас було зовсім мало часу ( насправді його взагалі не було), проанонсую тільки, шо на початку липня тут відбудеться святкування Дня міста. В першу суботу ( 6 число) Теребовля святкуватиме свій 922 День народження. Обіцяють гучне свято. Приїджайте.

А ми ж зробивши кілька кадрів рушили далі вже за програмою. Нас чекало місто Чортків.

Але хороший блоґер ( і журналіст) - ситий журналіст ( і блоґер). Тому щиро дякую Піцерії PRESTO - було дуже смачно, журек - взагалі був неперевершений!

Тут же на території ( один власник, власне) можна і заночувати. Якщо шукаєте житло в Чорткові, то готель Гетьман до ваших послуг.

Після обіду біля бусику нас зустрів Ростислав Яцків - один з основних організаторів всього цього неподобства). Побажав нам гарних вражень і відправив... в центр Чорткова.

Хоча вам буде і дивно, але назва міста Чортків до чорта ніякого відношення не має ( в це ще важче повірити, якщо знати що неподалік є містечко Сатанів) . Свою назву місто отримало від першого власника цих земель - польського шляхтича Чартковського. Але прізвище цього шляхтича зовсім не походить від слова “чорт”, а є похідним від грецького слова “чарті”, що означало папір або грамота. Отож, найдавніша назва міста Чартковіце.
Проте " чортівська" назва міста не давала спокою надто ретивим боголюбцям і незручну назву намагалися кілька разів змінити.

Перша із цих спроб відбулась у 1930-х роках, коли польська влада задумала зробити тут шикарний і дорогий курорт, таку собі копію на дуже популярні Заліщики.
Під таку нагоду вирішили назвати місто Дябелкув («diabel» польською чорт, українізована форма назви – Дябелків). Але така новизна не встигла прижитися, адже грянув 1939.

Чортків уже став частиною Радянського союзу. Новий час-нова назва. За даними, що дійшли до наших часів, Сталіну на 70-річчя хтось задумав зробити дивний подарунок ( в цій місцевості точилися дуже запеклі бої під час Другої світової. На честь звільнення ( окупації) Чорткова радянськими військами в Москві навіть салют стріляли).
Цим презентом стало перейменування міста в банальну назву «Жовтневе» ( доволі нейтральну. якусь. правда?). І знову не вийшло!

Нарешті, третя спроба «змінити прізвище» і «перехрестити» місто прогуділа Чортковом в 1999 році.
Місцеві ПГМнуті на всю голову вирішили обирати назву від супротивного і почали збір підписів під вимогою назвати місто Чортків «Богородичним»- назвою, що більше пов`язана з релігією та святістю.
Але не склалося і цього разу. І це прекрасно!

Адже історію , яка б незручна вона не була потрібно пам'ятати. В ідеалі так робити з уроків цієї історії висновки.
Нагадувати про славні часи українських визвольних змагань будуть в Чорткові 7-9 червня під час військово - історичного фестивалю. На баннер не дивіться - він минулорічний)
Раджу відвідати поціновувачам. Ми ж з Оленкою на цей рік з фестивалями підзав'язали трохи.

Розказати вам про цікавинки міста? Про всі не вийде, не надто багато часу в нас було на відвідини Чорткова. Так, пробіглися галопом. Доречі, я тут згадав. В Чорткові я не вперше. Тоді походив не найбільш туристичними маршрутами.

А на фото ви бачите будівлю так званої «старої ратуші»,що була споруджена у XIX ст.. Біля неї збереглись торгові ряди також XIX ст. у вигляді двоповерхової споруди з колонадою ( яка зараз гарненько так засрана жахливою зовнішньою рекламою). На ратушній вежі встановлено годинник з чотирма циферблатами , виготовлений під протекцією тодішнього бургомістра Носса в Берні, а на шпилі — флюгер у вигляді півня. Вежа фахверкова, що є рідкістю для Галичини, тому зовнішній вигляд цієї споруди нагадує середньовічні будинки Північної Європи, зокрема Німеччини. Ймовірно, що незвичний вигляд вежі можна пояснити тривалим навчанням бургомістра Людвіка Носса на факультетах фармакології у Швейцарії та Данії.

Пам'ятник жертвам політичних репресій.

Не втомлююсь повторювати - завжди зазирайте в підворітні! Там найцікавіше!

А це , мабуть найвпізнаваніша туристична принада міста - Костел Матері Божої Святого Розарія та Св.Станіслава.
У 1603-1610 роках у Чорткові споруджено оборонні костел та монастир для ордену домініканців коштом С. Гольського. 1731 року храм, відбудований після руйнувань, завданих у середині XVII століття, консекрував єпископ А. Оранський. У 1904-1910 роках святиню повністю перебудовано за проектом Я. Саса-Зубжицького. У період з 1946 року по 6 липня 1989 року костел було закрито ( У 1947 році його передали православним, а у 1959 році перетворили на склад міськторгу). 3 листопада 2009 року храм проголошено санктуарієм Матері Божої Святого Розарію. 26 травня 2019 року архієпископ Мечислав Мокшицький освятив вівтар костелу.

Слухаючи історії пана Олександра ( ну добре, яне найуважніший в світі слухач. я більше сприймаю інформацію очима. тобто через видошукач камери) рухаємося далі, до Чортківського замку.

Через особливості рельєву під час Другої світової місто не зазнало нищівних бомбардувань. тут збереглося багато історичних будинків. Нажаль не всі з них зарах знаходяться в задовільному стані.

Поки всі фоткали табличку з назвою річки Серет ( очерет-черет-серет), я фоткав забавні вивіски і оголошення. Особливо мене вразила новомодна назва лазні ( як і наявність лазні як такої)) ).

Новозбудована ( хоча і стверджують , що на старих фундаментах) Церква Св. Покрови ( ПЦУ). Ну, такоє. Трохи наляписто, чимось нагадує пшонкастайл.... хоча... можливо років через сто будуть про неї з захватом розказувати місцеві екскурсовди як про яскравий зразок чортківського жлобарту початку ХХІ століття...

Чортківський замок. Замок має дуже цікаву істрорію. Насамперед та історія цікава тим. що замок захоплювали всі кому то хотілося) Одного разу тільки татари не здобули його. Поспішали дуже)).

Історія кам'яного укріплення в Чорткові пов'язана з тим самим Станіславом Ґольським, який після отриамння Чорткова як вотчини в 1597 році почав перебудову дерев'яних укріплень, які зосталися тут ще після Єжи Чортковського ( того самого, ага). Але місце побудови було вибране вкрай невдало. Замок знаходиться в долині , в низині. І з новітнім на той час озброєнням ( гармати. мушкети і інші требушети) був легкою здобиччю. Кажу ж, не витримавв майде всі облоги ( крім лінивих татар). Пізніше замок неодноразово перебудовувався новими власниками, аж поки наприкінці XIX століття останній спадкоємець замку - Гієронім Садовський не передав свої володіння польському жіночому монастиреві сестер-кармеліток. З першої половини ХХ ст. замок використовувався, переважно, під склади. На його території діяла заправна газова станція.
Чортківський замок практично повністю зберігся. Посприяла цьому наукова консервація замку, проведена на початку ХХ ст. Подільським туристично-краєзнавчим товариством.

За часів радянської влади тут продовжував розміщуватися склад горюче мастильних матеріалів і це також допомогло в певній мірі зберегти стародавні стіни. МІсцевим жителям тільки дай можливіть потягати дармового будівельного матеріалу... багато бачив я таких руїн... і часто винна в тому зовсім не влада...

Зараз територія замку знаходиться в комунальній власності, власник не поспішає передавати пам'ятник історії державі ... і в чомусь він правий. Бо зараз займатися відновленням ніхто не буде, а комунальна власність хоч якийсь спосіб зберегти Чортківський замок. якому потрібно зовсім трошки. щоб стати справдньою перлиною туристичних маршрутів ( трошки і дороги нормальні))).

Зараз в замку відбувається багато культурних подій: Концерти , фестивалі. Місце ще живе і сподіваюся скоро буде відновлене.

Ще одна фоточка - славнозвісна ріка Серет... а ми вирушаємо далі, до урочища Червоне.

Година шляху по найкращих в світі українських дорогах і ми перед нами відкривається неймовірна панорама на урочище Червоне.
Дивлячись на ці пагорби, на яких зараз на повну катушку буяє зелень, важко уявити, що колись тут вирувало життя. Зараз же про часи розквіту цих місць можуть розказати тільки залишки Червоноградського замку і старого костелу.

У 1434 році Червоногород отримує статус королівського міста, а згодом — Магдебурзьке право. У цей період в місті розвиваються торгівля та ремесла, повертаються домініканці. На початку ХVІІ століття Даниловичі, які володіли навколишніми землями, зводять на місці дерев’яної фортеці укріплений валами замок. У 1615 році поряд із замком зводиться костел, збудований на кошти подружжя Лісецьких.
У 1621-1672 роках Червоногород разом з навколишніми землями перебував під владою Османської імперії. Місто занепало, і до моменту закінчення османської окупації Червоногород був лише невеликим селищем.
До першого поділу Польщі в 1771 році замок був центром Червоногродського повіту — одного з трьох повітів Подільського воєводства. Після поділу Польщі місто відійшло до Австрії, втратило значення і стало відноситися до Заліщицького повіту Тернопільського воєводства. У 1778 році Червоногород переходить у володіння князя Кароля Понінського, який купує його в уряду Австрії і зводить розкішний замок-палац за проектом архітектора Юліана Захаровича на залишках напівзруйнованого замку. Син Кароля Понінського, Каліст Понінський продовжує будівництво палацу, перебудовує вцілілі замкові вежі, при цьому залишки старого замку розбирають дощенту. Каліст на місці старих веж звів нові вищі, круглої форми в ренесансному стилі. Проект замку розробив львівський архітектор Юліан Захаревич. Ці дві вежі збереглися донині.
Пару років тому одна з двох веж, нажаль, наполовину обновилася.
Декор та зубці круглих веж замку виготовляли у Львові, звідки їх і привезли на підводах. В одній із веж облаштовано таємний хід, початок якого зберігся і нині. В цій вежі східці на другий та третій поверхи облаштовані всередині стіни. У другій вежі сходи розмістилися на внутрішній стіні споруди. Подекуди ще збереглися дерев’яні фрагменти цих сходів. Навколо нового замку-палацу розбивається парк в італійському стилі, прикрашений фонтанами і клумбами.
Для сімейної усипальниці Понінських Гелена Понінський замовляє скульптуру у знаменитого скульптора Бертеля Торвальдсена на знак пам’яті про загиблих дітей. Через сім років майстер закінчує роботу. Робота унікальна. Зараз той надгробок перебуває у Львівській картинній галереї. Сам же мавзолей перетворився на руїну.
У 1846 році Гелена Понінський відкриває у Червоногороді монастир сестер Милосердя, які виховували сиріт та опікали хворих. У 1880 році «Словник географічний Королівства Польського» описує Червоногород як місто з населенням в 465 осіб, в місті була греко-католицька парафія, діяв водяний млин.
На межі ХІХ і ХХ століть місто переходить у володіння княгині Марії Любомирської, яка і стала останньою власницею Червоногорода. Тоді замок ще вважали однією з найкрасивіших садиб Польщі, але під час обох світових воєн палац зазнавав руйнувань і не відновлювався.
Після війни місто не відновлювалося й зникло з географічних карт.
У другій половині XX століття за наказом голови колгоспу села Ниркова, розташованого поблизу руїн Червоногорода, палац частково розібрали на матеріали для будівництва свиноферми (!!!). У 1970-х роках поблизу руїн Червоногороду було побудовано дитячий табір «Ромашка».

До замку і костелу ми так і не добралися цього разу, час піджимав, але я тут також не вперше - опис я взяв зі свого старого посту про Червонопуд. Я тут колись новий рік зустрічав...І потім ще разок був приїджав , тож якщо ви хочете роздивитися замок і залишки костелу - переходьте по лінкам.
З нових почутих мною історій розкажу про непрості стосунки місцевого населення ( на той час 100% польського ) з УПА в часи Другої світової.. Майже всі чолововіки з села спочатку вступили в народне ополчення. а потім влилися в ряди Армії Крайової. Тож коли прийшли лісові брати і чемно попросили поляків забратися додому ( ну, не хотіли вони воювати з жінками, дітьми і старими), то єдиними , хто почав стріляти в українців були... монашки з місцевого костелу. Як тут не згадаєщ історії про священників на службі КДБ і всяке таке. Що з ними ( монашками) стало - історія замовчує, але підозрюю щось не надто хороше.

Поки блоґери і журналісти фоткали по сотому разу панораму урочища.. ось і моя традиційна панорамка, доречі. Клікабельна.

Я ж вирішив спуститися до низу пішечки. Так і хочеться сказати - я знаю короткий шлях!)

Машинку таки обігнав - маю от тематичне фото на фоні замку))).

Щоб добратися до замку треба пройти або територією санаторію "Ромашка", або обійти об'їзгою дорогою ( справа вона. якщо дивитися на вхід). "Але ми не пішли... ми взяли мотиля і пішли на риболовлю. Ми любимо риболовлю " © ))))

Пішли ми до славнозвісного Джуринського водоспаду. Як ви бачили по лінку вище я був тут вже на початку весни. а ще я бачив Джуринський водоспад скованим льодом . Такий різний водограй і завжди прекрасний.

Цього разу нам пощастило його побачити після аномальних весняних дощів. Дуже повноводним. Просто неймовірна сила і потужність.

Аж бачте - мостик не витримав.
Джуринський водоспад - найбільший рівнинний водограй України. Висота його 16 метрів, ширина 20-22 метри. Складається з трьох каскадів.
Як не дивно для багатьох, ця краса є рукотворною. Багато років води водоспаду були рушійною силою млина, що стояв зверху. А взагалі за переказами водограй створили турки, які перегородили русло річки Джурин, щоб зручніше було дістатися до Червонорудського замку.

Сила, велич і краса... Ледве відірвали нас від фотографування.

Адже був вже час рушати на вечерю і поселення.

Вечеряли ми ( а потім половина і поселилася ) в чудовому комплексі "МішиН-СіТі" , що у Добрівлянах (поруч з Заліщиками).
Розташований комплекс просто в неймовірному місці, межує він з заповідником всеукраїнського значення урочищем Обіжево. Виглядає дуже еффектно - озеро з білими лебедяси на фоні гіганської стіни з дерев... краса. Про номери нічого сказати не можу, бо не жив а от про ресторан висловити свою думку можу: смачно, вишукано і трохи пафосно.
Трохи не мій формат ( не в образу сказано), але любителям комфорту і шику дуже раджу .

Також на території я встиг помітити першокласні спортивні майданчики. суперські дитячі майданчики але то все напускну... на головних ролях тут виступає шикарна природа.

Якщо довго вдивлятися в "МішиН-Сіті", то "МішиН - Сіті" починає вдивлятися в тебе.

Як я вже писав, я тут не ночував, тому що половина групи вирушила спати до Заліщиків в готель Старі Заліщики.
Нещодавно підремонтований, готель все ж гордо несе трохи відбиток совку. Звичайно він значно дешевший від "МішиН- Сіті", і доволі таки непоганий... але от відчуття є.
В чомусь незвіданому що літає в повітрі, в відношенні ( загалом дуже люб'язного персоналу), в оформленні номерів.
Хоча ліжко дуже зручне. Тут знімаю капелюха.

Як завжди дрібші поломки найбільше запам'ятовуються і впливають на загальне враження від місця.

Найбільше сподобався гардероб). При відсутності вільних місць ( а останнім часом в Заліщиках це стає доволі актуальним) можна в номер заселятися вп'ятьох). при чому троє спокійно розмістяться в гардеробі. Він величезний. Для Масштабу - всі мої речі на цю поїздку.

Телевізор, куди ж без нього. Заради цікавості поклацав. Багато московитських каналів ((((.

Але все одно раджу готель. Тут відносно недорого, доволі комфортно ( якщо не придиратися як я), розташовано готель в центрі містечка ( наприклад , до знаменитого виду-панорами Заліщиків ми дійшли пішки звідси за півгодини не напрягаючись). Чомусь не знайшов їх на букінгу, бронювати за телефоном, мабуть.
Всі недоліки - то від відсутності конкуренції, сподіваюся власники прочитають цей постик і не ображатимуться, а виправлять недоліки. бо конкуренти не сплять, а потреба росте, бо зараз основною проблею містечка в залученні туристів є проблема наявності місць для ночівлі. Часто легше мотнутися переночувати в Чернівці ( 50 км), ніж знайти житло тут. Але це гроші..і враження...для міста, яке хоче відновити свою колишню туристичну славу дуже важливі.
Але про то я розкажу наступного разу. Буде цікаво. Не перемикайтеся.