falkoner / Про Молдову. Частина четверта. Старий Орхей (Reply)

Там в монастыре был доверен мне
Предков след, вековой секрет -
Древний рецепт.
Откуда я - там смерти нет.

Про Молдову. Частина перша. Сахарна
Про Молдову. Частина друга. Вино
Про Молдову. Частина третя. Куркі

Погода продовжувала "радувати". Дощ трохи стих в порівнянні з тим, якій фігячив в Курках. але все одно було пасмурно і мрячно , коли ми підїхали до Старого Орхею.

Старий Орхей (молдавський Орхейюль Вечі) - історико-археологічний комплекс, розташований в 60 км на північний схід від Кишинева, на річці Рут, є частиною природного заповідника "Старий Орхей" загальною площею близько 500 гаектарів . Сліди різних цивілізацій були знайдені в Старому Орхеї. Тут була гетто Дацький фортеця (VI-I століття до н.е.), Золота Орда Янгі-Шех або, як її називали арабські мандрівники - Шахр аль-Джевід (30-60-ті роки XIV століття), православні монастирі (з кінця XIV століття) та молдавського міста Орхей (XV-XVI ст.).

Спустившись в долину і зилишивши вірний FORD Transit на парковці для туристичних автобусів ми великим дружним і ще поки веселим натовпом рушили вгору по дорозі яка пролягали граєм урвища.
Дощ то стихав, то спускався і дякуючи Оленці я натягнув таки на себе дощовик. Най і звичайний целофановий, але все ж.. Потім він дуже згодився.

По трохи піднімаємося. Неймовірні краєвиди зліва. Прямо по дорозі першою цікавинкою що нам зустрічається дзвіниця скельного монастиря Пештере. Ченці в ньому не живуть і зараз в нього пускають туристів. Для нас же ( або в честь дощу, або свята вина) було зачинено.

Далі побачили дуже старий і надзвичайно фотогінічний християнський хрест.

Йдемо далі. Най шляг пролягає до Успенської церкви, яка стоїть на місці колись існуючого скельного монастиря Чітурі. Його печери давно вже не використовуються за призначенням.

Церква як церква. Початок 20-го століття, з відповідним стилем в архітектурі. В патріархаті не впевненнй, але здається, московський.

Але чистенько, прибрано. Знову ж таки безкоштовний туалет для туристів).
Церкви вони як МакДональдси.

Але ми йдемо далі, бо головний архітектор тут природа.

Проминувши церкву пішли по гряді далі. Дійшли до обеліску, який встановлений в пам'ять про фортецю, що стояла на цьому місці. Звели її Гето-даки - давні племена, що проживали на цій території з 6-го по 1-ше століття до нашої ери.

От тут би нам зупигитися. Чи принаймні розділитися. Дощ істотно посилився, вітер взагалі перетворився на ураганний. Дорога розкисла... Постояли подумали, чи йти далі. Ріка Реут створює тут меандр ( якщо не знаєте що це, згадайте фотки панорами українських Заліщиків), тож дуже хотілося його побачити. Але дощ... Зрештою побрели всі.

Поки ми йдемо, мокнемо, матюкаємося і витираємо об'єктиви від води , відволічуся на історичну довідку.

Старий Орхей не слід плутати з сучасним молдавським містом Орхеєм, що в двадцяти кілометрах від цього місця.

Перше місто заснований на цій території називався Орхей, який означав «укріплення». Надалі на цьому місці було засновано і зруйновано багато міст, але назва збереглася.

Історія Орхея складається з трьох періодів: час, до того як золота орда завоювала ці землі (кінець тринадцятого - перша половина чотирнадцятого століть), золотоординський період, протягом якого все будівництво велося під керівництвом східних майстрів, і, починаючи з середини п'ятнадцятого століття, період становлення молдавського князівства.
В роки татарського правління Орхей називався Шехр-аль-Джедід (Нове місто).

І от ми на місці. Змоклі змерзлі і злі.. Але особисто я не жалкую. Бо побачив цю красу.

Ну і як же без панорамки то.

Але час повертатися. Дорога до машини стала окремим випробування. Найбільше боявся, щоб Оленка не захворіла потім. Ну і за камеру. Але камера переживала і не таке.))

Відігрівалися і сушилися в ресторанно-готельному комплексі, який надибали досить випадково.
"Epoca de piatră" досліно перекладається як " Кам'яна доба" - комплекс що побудовано на місці старих винних підвалів в селищі Требужень. Старі катакомби розширили, облагородили, побудували ресторан, готель і навіть концертну залу. Звичайно ж тут продають власне вино .

А ще вони нас просто врятували...

Рушили назад. До кордону. Натомившись пасажири періодично впадали в сон. Ну і я не відставав.
Прокинувся пару разів, коли завертали в пару виконурень за місцевим продуктом номер один.

Винзавод "Мімі". Дороговастєнько і трохи пафосно.

А тут ми закупилился масштабно. Винзавод Purcari неподалік від кордону з Україною.

А далі все стандартно. Прикордонні переходи, розбиті дороги, потяги, автобуси.. Ал. нові подорожі. Але про то наступного разу. Не перемикайтеся.
Ну а я ще разок нагадаю, що цього разу ми їздили з туроператором Україна Інкогніта